В каждом городе есть дедушки и бабушки,
Не умеющие денег попросить...
Продают они часы, пекут оладушки -
Ну, ведь как-то и на что-то надо жить?
И носочки, что с теплом, с любовью связаны,
И салфетка, скатерть, и воротничок -
Внутри нас тайник любви открыть обязаны,
Дать какой-то малый стимул и толчок.
Продают отвертки старенькие дедушки,
И, в горшочках, держат бабушки герань...
Лица их без всякой маски и без ретуши,
А в бесцветных и больших глазах печаль.
Неприязни нет и нет негодования,
Сердце рвется, стариков безумно жаль...
Нам так часто не хватает сострадания
И, по-моему, нам всем нужна герань.
Богданова Наталья,
Россия. Москва
Господь принял меня в семью Своих детей в 1999 году. Работаю врачом.
Несколько лет своими стихами говорю людям о любви Христа.
За все, что было, есть и, конечно, будет в моей жизни благодарю моего Спасителя! e-mail автора:bogdanova_n@list.ru
Прочитано 3663 раза. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Да Наташенька, больше бы таких людей, которым нужна Герань, тогда хоть некоторым старикам было бы жить проще. Слава Богу за Вас. Благословений! Комментарий автора: Благо-дарю, Диана!
Людмила
2015-07-18 12:23:14
Замечательные стихи! Вы очень правы!!! Да Хранит Вас Бог!!!
С Уважением Людмила Тодорович Комментарий автора: Людмила, спасибо! За все - слава Богу!
Галина Компанец
2015-07-19 16:36:36
Спасибо, Наташенька, за замечательные стихи и доброе сердце! Да благословит вас Господь!!! Комментарий автора: Спасибо! И Вам благословений!
Лидия
2024-04-17 18:52:39
Да, Наталия! Нам всем нужна герань... Спасибо! Благословений!
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
